«Вона одна знає
українську мову,
знає так, як ніхто з
нас не знає».
Т. Шевченко
Марко Вовчок
|
|
Справжнє ім’я - Марія
Вілінська
|
|
(1833-1907)
|
|
Марія Вілінська (за першим чоловіком
Маркович, а за другим –Лобач - Жученко) за прикладом інших
всесвітньовідомих жінок-письменниць ХІХ ст., обрала для себе чоловічий
псевдонім – Марко Вовчок. Очевидно це мало легітимізувати її в «чоловічій»
професії того часу. У кінці 1850-х років вона була єдиною в українській
літературі жінкою.
Марко Вовчок збагатила українську
літературу жанрами соціально-проблемного оповідання („Козачка“, „Одарка“,
„Горпина“, „Ледащиця“, „Два сини“), баладного оповідання („Чари“, „Максим
Гримач“, „Данило Гурч“), соціальної повісті („Інститутка“), психологічного
оповідання й повісті („Павло Чорнокрил“, „Три долі“), соціальної казки
(„Дев'ять братів і десята сестриця Галя“), художнього нарису („Листи з
Парижа“).
Із творчістю Марка Вовчка зростає
міжнародна роль української літератури. За свідченням Петка Тодорова, проза
письменниці в 60 - 70-х рр. XIX ст. мала вирішальний вплив на розвиток
болгарської белетристики. Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859 р.,
з'являються в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських
перекладах, виходять у Франції, Англії, Німеччині, Італії та інших європейських
країнах.
З нагоди 181 - річчя від дня народження письменниці був проведений круглий стіл " Марко Вовчок. Найзагадковіша фігура в українській літературі".