«Вона одна знає українську мову,

знає так, як ніхто з нас не знає».

Т. Шевченко

Марко Вовчок
Справжнє ім’я - Марія Вілінська
(1833-1907)

Марія Вілінська (за першим чоловіком Маркович, а за другим –Лобач - Жученко) за прикладом інших всесвітньовідомих жінок-письменниць ХІХ ст., обрала для себе чоловічий псевдонім – Марко Вовчок. Очевидно це мало легітимізувати її в «чоловічій» професії того часу. У кінці 1850-х років вона була єдиною в українській літературі жінкою.

Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання („Козачка“, „Одарка“, „Горпина“, „Ледащиця“, „Два сини“), баладного оповідання („Чари“, „Максим Гримач“, „Данило Гурч“), соціальної повісті („Інститутка“), психологічного оповідання й повісті („Павло Чорнокрил“, „Три долі“), соціальної казки („Дев'ять братів і десята сестриця Галя“), художнього нарису („Листи з Парижа“).

Із творчістю Марка Вовчка зростає міжнародна роль української літератури. За свідченням Петка Тодорова, проза письменниці в 60 - 70-х рр. XIX ст. мала вирішальний вплив на розвиток болгарської белетристики. Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859 р., з'являються в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходять у Франції, Англії, Німеччині, Італії та інших європейських країнах.

З нагоди 181 - річчя від дня народження письменниці  був проведений круглий стіл "  Марко Вовчок. Найзагадковіша фігура в українській літературі".